Подорож до Португалії. Казкові палаци Сінтри

Вчора я попрощалася з Лісабоном, щоб сьогодні подивитися його передмістя - Сінтру. Взагалі-то сама Сінтра мене спочатку цікавила остільки, оскільки десь там, у важкій доступності, якщо пощастить, можна подивитися Палац Пена! Ось цей легендарний палац, одне з 7 чудес Португалії, я і жадала подивитися наостанок. Ну і заїхати по дорозі на мис Рока теж заманливо, постояти там, де колись люди вдивлялися в простори Атлантики, вважаючи, що це - край світу!

Ось на мис Рока ми насамперед і відправилися. Було великим і приємним сюрпризом, коли нас знову привезли на пляж в Назаре і дали можливість викупатися в океані! Так, Атлантика нас потішила повним штилем! Поплескались ми з великим задоволенням, але здебільшого біля берегу: все-таки масштаби водної стихії лякають, навіть якщо немає хвиль і ти - непоганий плавець ... До речі, після нашого від'їзду океан знову став штормити!

Свіженькі і енергійні, ми прибули на мис Рока. Там все очікувано: вражає, але навколо натовпи туристів, і непересічна подія якось меркне від суєти. Бажаючим видається сертифікат про відвідування краю землі, народ із задоволенням купує.

Після мису ми вирушили в Сінтру, яка виявилася несподівано гарною! Це маленьке (всього 3 тис. жителів), але найбагатше на пам'ятки передмістя Лісабона. Там, наприклад, знаходиться один з двох найстаріших готелів Європи, Палац Монсеррат, який вшанував своєю присутністю сам Байрон, а Національний палац Сінтри, колишній середньовічний монастир, входить в список ЮНЕСКО.

Взагалі Сінтра дуже колоритна: що не будинок знаті, то унікальний витвір мистецтва, яскравий, незвичайний, напівказковий, як і будівля місцевої Ратуші! А стародавні будиночки своєю мальовничою старістю складають гідну конкуренцію лісабонській Алфамі.

Про палац Кинта де Регалейра і його дивовижний парк, що знаходяться недалеко від Сінтри, я й гадки не мала, тому нічого особливого від їх огляду не очікувала. Відразу скажу - я була категорично неправа! Спочатку я просто впала в ступор при вигляді Палацу: в цілому змішуванні архітектурних стилів переважала готика, яка робила будівлю якоюсь невагомою, спрямованою вгору. Ажурне кам'яне мереживо скрізь - від шпилів веж і башточок до перил елегантних головних сходів посилювало враження легкості і граціозності. Палац був просто вражаючим!

Всередину ми не заходили, але мені навіть і не хотілося. Раптом  інтер'єр мене розчарував би, зіпсувавши це відчуття захоплення !? Але, як виявилося, родзинкою цього палацово-паркового комплексу був зовсім не палац, а парк! Коли ці землі в XIX столітті придбав мільйонер Монтейро, він вирішив, що садиба повинна відображати всі його різноманітні захоплення. Езотерика, алхімія, масонство та інше - все це явно або зашифровано присутнє скрізь в парку. Можна не зрозуміти непідготовленій (як я!) людині, але не вразитися - не вийде!

Я не буду говорити про зелені і квіти цього парку, вони хоч і прекрасні, але очікувані. Чудові скульптури алеї Богів, незвичайні фонтанчики, лавочки, таємничі архітектурні композиції, вежі і башточки одна за іншу красивіше - це теж радує око, але не до подиву. Ось коли алеї парку стають дикою природою серед озер, водоспадів, гротів і тунелів - це вже незвично. А коли притискуєте плечем якийсь камінь і відкривається вхід у підземелля - це вже щось! Починається спуск в 30-ти метрову Перевернуту вежу або Колодязь Посвяти по такій крутій спіральній галереї, що голова починає паморочитися, і потрібно зменшувати темп для благополучного досягнення дна. Це - дев'ять кіл по Данте, шлях самопізнання. До речі, тема дев'яти кіл пекла і раю присутня і в самому парку, багаторівневому, з крутими гвинтовими алеями.

На самому дні колодязя - хрест тамплієрів у восьмикутній зірці рози вітрів, і ось звідси потрібно знайти істинний (як в житті!) шлях, що розходиться у мережі тунелів, щоб по воді (!) - початку всього сущого - вибратися назовні ...

Так, гуляти там самостійно - той ще адреналін! Нам все показали-розповіли, навіть з якої ноги почати по камінцях йти - іншого-то виходу просто немає! І не всім дано вийти «на волю» без втрат: на дні проглядаються цілком сучасні речі - напевно, чистилище бере іноді додаткову плату ...

Загалом, цей парк можна дивитися тижнями, що там наші 3 години !? Тим більше, якщо прогулятися ще в Замок Маврів (8 століття), недалеко від Регалейра. Але попереду у нас головна подія - Палац Пена, найбільш відвідуваний музей Португалії.

Пена - це «дачка», перебудована королем Фердинандом зі старого монастиря на високій скелі, літня резиденція королів аж до їхнього останнього, 1910 року. Вона - для душі, для сімейного усамітнення, святкова, жовто-сіро-помаранчева в бузкових азулежу! По виду - фортеця, за кольором - вільність, за архітектурним стилем - фантазія.

Відкривають палац мавританські ворота, на верхньому майданчику лякає містичний чорт, перед сходами у внутрішні покої зустрічає португальський «мануеліно», а все разом робить Палац Пена одним з найстаріших в Європі зразком стилю романтизму ...

Інтер’єр якщо і вражає, то своєю компактністю, навіть інтимністю. Ось невелика їдальня з французьким сріблом, ось спальні, будуари, ванні і ... не тільки. Чуже житло з усім необхідним для життя, не призначене для сторонніх очей, цінне затишком і комфортом, а не зарозумілою розкішшю. Золотих батонів і унітазів я там не спостерігала ...

Мені сподобалася Пена, просто вона зовсім інша, і такі ж інші, ніж від Регалейра, мої враження. Тим більше що її неймовірний величезний парк і ставки зі знаменитими «палацами» для лебедів і качок подивитися вже не виходило ...

Зате тепер, якщо доведеться повернутися, Португалію я буду дивитися, не змішуючи в один день її різні чудеса. Ця дивовижна країна гідна вдумливого і неспішного споглядання її красот!

Ольга Леон